Про себе

       Я вдячна, що Ви завітали на мій блог. Будьмо знайомі!!!Учитель початкових класів та музики 

КНЗ "Лозуватська загальноосвітня школа I-III ступенів №1 імені Т.Г.Шевченка"

Ледян Людмила Василівна

                                             

                                 Автопортрет

Вже вкотре осінь листом землю вкрила,
До школи поспішає дітвора.
Я - вчителька, і звуть мене Людмила,
 Як кажуть, сіятелька розуму й добра.

                 Працюю в школі не один десяток років,

   Звання Учителя я гідно бережу,

Радію, коли діти перші кроки

       Роблять до знань. Я їм допоможу.

Допоможу склади складати в слово,

Задачу на дві дії розв'язать,

Допоможу збагнути мудрість мови,

Щоб вічно рідне слово пам'ятать.  

Збагнула річ одну я, безперечно,

         Що тільки той може дітей любить,

     Хто все тепло душі, тепло сердечне
В серця дитячі може перелить.

Так і роблю - інакше вже не можу:

Сама ж я мама, маю трьох дітей.

Хто ж, як не я, в усьому допоможе

Зростити гідних у майбутньому людей.

Щоб і вони, як я, життя любили,

Раділи сонцю, росам на квітках,

   І щоб лише по правді й вірі жили,

До волі прагли, як до неба птах.

Мій дім - моя міцна фортеця,

У ньому все: від муру й до даху

Несе в собі частинку мого серця

Кажу вам щиро, на однім духу.

       Я вдячна чоловіку за підтримку,

Що я і діти в нього головне.

          Вперед йдемо упевнено і стрімко,

        Тож горе й лихо нас не здожене.

Поріг школи… Ступивши з нього випускником, ти повертаєшся уже у новому статусі. Колись це була лише дитяча гра, тепер – твоя професія, твій вибір, початок дорослого життя. Переповнюють радість, хвилювання, збентеження. У голові купа запитань до самої себе: «Яким я буду вчителем? Чи будуть любити мене діти? А якщо нічого не вийде? Чи не підведу я своїх учителів?» Та жодного разу не виникло питання: «Чи дійсно я хочу бути педагогом?» Мабуть, це невід’ємна частина мене.

    Щодня переді мною учні, усі такі різні, але у кожного в очах горить вогник цікавості, гри, довіри. І так важливо не втратити його, не загасити… Діти чекають від учителя не лише 12 балів, безцінним є добре, лагідне слово педагога, ніжний погляд, батьківська ласка, а головне – віра у кожного.Я хочу стати для них прикладом, вірним порадником, подругою. На моїх очах вони дорослішають, змінюються, через роки уже не щебечуть про свої пригоди, обступивши вчительський стіл. Їхні запитання стали серйозними, а не по-дитячому наївними, як колись. Разом з ними змінююсь і я… Та професія вчителя особлива – з кожним поколінням учнів ми повертаємося у дитинство ще і ще… Лише з деяким сумом поглядаємо на випускників, розуміючи, як швидко плине час.

        Я люблю своїх дітей і на кожного з них покладаю великі надії. Вони вчаться у мене, а я вчусь у них, самовдосконалююсь, освоюю нові обрії. Прагну здивувати на уроці, запалити маленькі серця бажанням пізнавати, досліджувати,  фантазувати, щоб залишити у їхніх душах світлий і радісний спогад  про шкільні роки. І тоді вони обов’язково повернуться на шкільний поріг…